В сучасному суспільстві все більше набирає популярності явище фактичних шлюбних відносин без реєстрації шлюбу (так звані «цивільні шлюби»). Зростання їх кількості пов’язано безпосередньо з бажанням молодих людей перевірити готовність до сімейного життя, пройти своєрідний дошлюбний випробувальний період. Проте, через відсутність чіткої системи правового регулювання такого роду шлюбів, особи, які не бажають офіційно зареєструвати свої відносини, можуть зіткнутися з невизначеністю подальших відносин у юридичному полі, адже взаємні права та обов’язки становлять їх зміст, що в свою чергу перебувають під захистом закону тільки в зареєстрованому шлюбі.
Порядок спадкування для осіб, що проживають однією сім’єю без створення шлюбу
В сучасній науково-практичній літературі висловлюється оптимістична думка, стосовно того, що фактична дружина (чоловік) проживаючи однією сім’єю зі спадкодавцем, має право претендувати на спадщину у першій черзі за законом. Дана позиція не збігається з офіційним тлумаченням норм Цивільного кодексу та узагальненою судовою практикою. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, проживання однією сім’єю жінки і чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК. Такі особи є спадкоємцями четвертої черги спадкування за законом.
Аналізуючи судову практику України необхідно враховувати наявність судових справ, за якими фактичне подружжя визнається спадкоємцем першої черги за законом.
Суди, обгрунтовуючи свою думку, виходять з конкретних обставин справи, якими є:
тривалий час спільного життя – понад 20 років;
початок спільного життя у похилому віці з метою здійснення матеріальної та моральної підтримки один одного;
наявність п’яти спільних дітей, за умови відсутності взаємної згоди на реєстрацію шлюбу тощо.
Всі ухвалені рішення в досліджених справах не оскаржувалися, та містили у резолютивній частині посилання на норми Конституції України (ст.21, 51, 55), Цивільного та Сімейного кодексу України.
Більшість практикуючих юристів та адвокатів, що стикаються з подібними справами, встановлюють лише факт проживання однією сім’єю як основну передумову для визначення питання про коло спадкоємців.
Таким чином, суттєва різниця між теорією та практикою повинна бути усунена шляхом законодавчого віднесення фактичних шлюбних відносин подружжя до першої черги спадкоємців за законом, але за наявності умови спільного проживання протягом тривалого проміжку часу на момент відкриття спадщини. Наразі ж Сімейний кодекс не встановлює час, який би свідчив про існування фактичного шлюбу.
За умови спільного проживання подружжя у похилому віці строк може бути незначним, оскільки їх спільне проживання включає в себе взаємну матеріальну та моральну допомогу, взаємне та публічне виявлення фактичних відносин. Окрім цього, умовою необхідно визнавати наявність спільних дітей, у тому числі і усиновлених, та їх спільне виховання фактичним подружжям.
Дискусійним на практиці є питання права на спадкування одного з фактичного подружжя за умови, що фактичний чоловік (дружина) знаходиться у не розірваному шлюбі з іншою особою. У такому випадку до числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоч і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Про це зазначено у вищезгаданій Постанові Пленуму ВСУ № 7. В першій черзі право на спадкування автоматично отримує законна дружина або чоловік, навіть у тому випадку, коли вони багато років не підтримували ніяких відносин.
Проте існують випадки коли розірвання шлюбу неможливо здійснити в силу певних обставин
Прикладом є пряма заборона закону про розірвання шлюбу на період вагітності дружини та по досягненню дитиною одного року та неможливість встановити місце перебування чоловіка (дружини) тощо. Якщо фактичне подружжя позбавлене об’єктивної можливості оформити відносини, суд виходить з конкретних обставин справи, встановлює факт припинення законного шлюбу відповідної особи та встановлює перебування у фактичних відносинах з іншою особою. У такому разі, після смерті одного з подружжя до спадкування першої черги слід закликати ту особу, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах на момент смерті. При цьому, така особа повинна нести обов’язок доказування формальної реєстрації шлюбу та/або об’єктивної неможливості його розірвання.
Отже, проаналізувавши нормативну базу та судову практику, можна сказати, що наведені проблемні питання розкривають лише частково усю різноманітність відносин осіб у незареєстрованому шлюбі.
Стрімке зростання кількості зазначених пар потребує якісних змін чинного законодавства щодо регулювання відносин фактичного подружжя. Насамперед це стосується захисту їхніх прав та інтересів у сфері спадкування, обов’язку доказування формальної реєстрації шлюбу та/або об’єктивної неможливості його розірвання.
При цьому, в кожному конкретному випадку потрібно аналізувати можливість спадкування тією чи іншою особою з урахуванням вищенаведених тверджень.
