Шлюбний Договір: необхідність чи данина моді?

Весілля – одна з найважливіших подій в житті і чоловіка і жінки. Сучасні молодята, віддаючи данину західній моді, укладають угоди (шлюбні контракти) про режим володіння, користування і розпорядження своєю власністю і доходами.

Як то кажуть, «Коханню розрахунок не завадить». Але для чого ж у романтику втручаються ділові стосунки? Навіщо потрібен шлюбний договір? Чи потрібно його взагалі укладати? Даний контракт  – це необхідність для сімейного  життя чи лише данина моді?

Сімейне законодавство передбачає існування договірного режиму майна подружжя, що врегульовано Главою 10 Сімейного кодексу України, яка має назву «Шлюбний договір».  Необхідність  існування законного режиму подружнього майна пов’язана з тим, що подружжя не зобов’язано укладати шлюбний договір. Насамперед,  цінність  шлюбного договору полягає в тому, що кожна пара на власний розсуд має можливість врегулювати свої майнові відносини. Подружжя вільне у своєму виборі укладати шлюбний договір або утримуватися від цієї процедури.

Відповідно до статей СКУ,  існує порядок укладення шлюбного договору, а саме:

  1. Він повинен укладись до реєстрації шлюбу або вже під час перебування у шлюбі;
  2. Вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу;
  3. Повинен обов’язково реєструватись у нотаріуса;
  4. Шлюбний договір укладається за місцем проживання однієї зі сторін або за місцем реєстрації шлюбу;
  5. Укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Водночас, якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків когось з них або дітей, народжених не в спільному шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу та/або надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

Чоловік може у шлюбному договорі зобов’язати дружину ощадливо ставитись до сімейного бюджету, здійснювати облік проведених витрат на певну суму та інформувати його про ці витрати. Дружина може зобов’язати чоловіка забезпечити проживання своєї сім’ї в окремій квартирі чи будинку, окремо від його батьків.

Проте, на практиці шлюбний договір в першу чергу застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розриву шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, у тому числі і після розірвання шлюбу. У цьому разі у випадку розлучення можна уникнути затяжних судових процесів поділу майна, маючи більше шансів зберегти добрі відносини після розлучення.

Слід виділити питання визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом. Статтею 59 Сімейного кодексу визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. При розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов’язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

В той же час, відповідно до частини четвертої статті 156 Житлового кодексу УРСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє його дружину права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу, якою визначено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться, крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Укладаючи шлюбний договір сторони можуть включити до нього: положення про порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності; про звільнення після розлучення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився у нього у зв’язку з реєстрацією шлюбу; про проживання в житловому приміщенні родичів когось з подружжя тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати. При цьому, у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса без застосування судової процедури. Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Однак, згідно з ч. 5 ст. 93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Таким чином,   в силу положень ч. 2 ст. 97 СК України та ч. 5 ст. 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. ст. 57, 60 СК України, однак, на підставі шлюбного договору неможливий перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстрації.

Ті умови шлюбного контракту, які всупереч волі будь-кого з подружжя погіршують його становище порівняно із законодавством України (мають дискримінаційний характер, позбавляють права на частку в нажитому майні тощо), не можуть бути визнані дійсними, так само як і шлюбний контракт, укладений без додержання порядку, встановленого законодавством України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:

1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;

2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обумовлені цим договором, тому укладення такого договору спрямоване не на реальне настання правових наслідків, а з іншою завідомо неправомірною метою. (наприклад: укладення шлюбного договору спрямоване на ухилення одного з подружжя від виконання рішення суду про стягнення з нього на користь позивача боргу, чим порушені права останнього).

Також у судовій практиці є випадки, коли позивач просив визнати недійсним шлюбний договір з підстав, які є взаємовиключними (помилка, обман, вплив тяжкої обставини, порушення вимог закону, удаваний правочин), при цьому, не надавши жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Слід пам’ятати, що посилання на ту чи іншу подію або твердження, що вказується у позовній заяві, як доказ недійсності шлюбного договору, необхідно належним чином підтвердити, щоб вони не були голослівними, інакше це не буде враховано судом.

Безпідставними найчастіше є посилання позивача на те, що при укладенні спірного договору волевиявлення сторін не було вільним. У таких випадках, якщо позивач належним чином не доведе свою позицію, суд не бере її до уваги та вказує на те, що при укладенні нотаріально посвідченого договору державним нотаріусом було роз’яснено сторонам правові наслідки цього договору та встановлена їхня воля на укладення такого договору.

Згідно з ч. 4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може суперечити інтересам подружжя і ставити їх у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Чіткого визначення поняття «надзвичайно невигідне матеріальне становище» у законодавстві не міститься, а відтак, укладаючи шлюбний договір, визначати межі між «надзвичайно невигідним» та просто «невигідним матеріальним становищем» необхідно спочатку самому подружжю, а потім і суду.

Фактично, «невигідним матеріальним становищем» можна вважати будь-яке відступлення від рівного поділу прав на майно, а от що вважати «надзвичайно невигідним становищем» – це вже, як кажуть, на розсуд подружжя на момент його підписання або суду. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 28.01.2015 р. за №6-230цс14, категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до вимог ЦПК України».

Якщо правда на вашому боці, то слід ґрунтовно підготуватися до відстоювання своїх прав у судовому порядку. Тому, з урахуванням специфіки судового розгляду, дуже важливо будь-які свої доводи обґрунтувати та підтверджувати належним чином, у тому числі з посиланням на вище згадані нормативно-правові акти, а також судову практику в аналогічних справах.

Підсумовуючи все вищенаведене, слід пам’ятати, що складання договору при укладенні шлюбу – справа непроста але аж ніяк не зайва. Дана «західна штучка» у багатьох викликає подив і вважається скоріше екзотикою, ніж життєвою необхідністю. Не варто думати, що це всього лише данина моді. Шлюбний договір здатний не лише захистити ваше майно у разі розлучення, але й передбачити ряд нюансів, забезпечивши комфортне і спокійне життя.

Тетяна Матушевич

Юрист

KOSTYK GORLOV LAW FIRM

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.